Бокс у Ніжині стає доволі перспективним видом спорту, і чимала заслуга у цьому належить нашому гостю рубрики #Обличчя_громади_Ніжина – тренеру з боксу ДЮСШ Євгенію Саєнку

Лише сторонній спостерігач сприймає бокс як бійку кулаками. Насправді ж боксерський поєдинок схожий на шахову партію. У ній важливі витривалість і сила, психологічна перевага над суперником і чіткий план бою. Треба спланувати поєдинок з урахуванням можливостей своїх і суперника, прорахувати шанси завдати ефективний удар і отримати його у відповідь, розподілити сили, щоб їх вистачило до останньої секунди на рингу…

Бокс у Ніжині стає доволі перспективним видом спорту, і чимала заслуга у цьому належить нашому гостю рубрики #Обличчя_громади_Ніжина –  тренеру з боксу ДЮСШ Євгенію Саєнку.

Ви стали тренером у дуже молодому віці. Як це сталося?

Коли мені було 14, я зацікавився боксом і розпочав тренування з Сергієм Кіркіним, першим тренером нашого земляка-чемпіона Петра Іванова. Але за кілька років з’явилися інші інтереси, бокс я облишив, про що зараз трохи жалкую. Під час навчання в агроінституті повернувся у спорт і відновив тренування. Оскільки я був найстаршим у групі, мав за спиною значний досвід занять і бажання навчати, то запропонував Сергію допомогу у тренуванні вихованців. І так сталося, що коли з різних обставин він не міг проводити тренування, я його замінював. Ця діяльність мене захоплювала усе більше і більше. Невдовзі ми розподілили обов’язки: він став займатися з дорослими хлопцями, а мені доручив заняття з новачками, малечею. Коли розпочалася АТО, Сергія мобілізували. Саме тоді вирішувалося питання майбутнього нашого боксерського клубу. Сергій поставив питання руба: «Або ти залишаєшся тут і тренуєш дітей, або ця справа зникне. Вирішуй». Скажу чесно, мені було страшно: відповідальність за вихованців колосальна, а я молодий, лише 20 років, навчання в інституті триває, освіти тренера на той час ще не отримав… Але вирішив спробувати. Вважаю, що це було одне з найважливіших рішень у моєму житті, я щасливий, що скористався цим шансом.

Я розмовляла з Олегом Івановим, батьком відомого ніжинського боксера Петра Іванова. На його думку, у спорті немає таланту, є лише важка праця, яка дозволяє піднятися на п’єдестал.

Погоджуюся з ним на 100%. Головне у тренуваннях – найсуворіша дисципліна і внутрішня готовність пройти важкий шлях до омріяної мети. У спорті слова тренера не обговорюються, а виконуються без заперечень. До такого готові не всі.  

У мене були вихованці, котрі мали гарні задатки. Чому були? Бо не втрималися у спорті. Хлопці класні, швидко навчалися, я бачив, що вони можуть досягти дуже високого рівня. Але… Талановиті часто стають ледарями. У пахаря не відразу все виходить, він зазнає поразок, але з часом завдяки невпинним тренуванням і праці над собою отримує високі результати. Пахарі завжди будуть перемагати талант. Не відразу, а у перспективі. Вони будуть кращими, бо цінують свою працю і витрачений час. А талановитий спортсмен вважає, що він уже все вміє і не варто напружуватися, через це отримує низькі результати і у підсумку залишає спорт.

Яка вікова категорія Ваших вихованців?

Віковий діапазон моїх вихованців – від 5 до 21 року. Двом наймолодшим моїм вихованцям – по 5 років. Коли погоджувався на тренування таких малюків, не знав, чого очікувати.  На сьогодні абсолютно  не жалкую, що наважився на такий експеримент. Ці дітки готові до навантажень і на тренуваннях показують високий рівень фізичної підготовки. Для мене – це гарний тренерський досвід, для хлопців – можливість знайти себе у спорті. Радий кожному, хто виявляє бажання долучитися до нашої команди.     

Яка методика тренувань у боксі? Наскільки важливий індивідуальний підхід до кожного вихованця?

Основа усіх тренувань – досягнення високого рівня фізичної підготовки, розвиток сили, швидкості, спритності та витривалості. Починаємо із базових занять, на яких діти навчаються тримати спину, правильно ставити ноги і руки. У когось це виходить швидше, у когось – повільніше. А коли вихованець уже набуває певного рівня підготовки, то у нього формується свій стиль бою. Тоді тренер розробляє індивідуальну методику тренувань, яка має багато складових: від зросту і швидкості реакції до ступеня витривалості і психологічних особливостей.    

Як Вас сприймають вихованці і ким Ви прагнете стати для них: товаришем, старшим братом, наставником?

Перш за все тренер має бути авторитетним. Але цей авторитет повинен базуватися не страху і примусі, а на повазі й довірі. Тренер поєднує у собі і батька, і брата, і товариша. Кожен вихованець сам визначає, як ставитися до мене, але головне: йому повинно бути комфортно тренуватися і спілкуватися зі мною. Прагну, щоб мої вихованці не боялися підійти до мене із будь-яким питанням, довіряли мені. І вони приходять за порадами, навіть у сердечних справах, ми обговорюємо різні життєві ситуації. Кожного з них я сприймаю не лише як підопічного, а у першу чергу як особистість. Мені цікаво з ними, я відчуваю себе відповідальним за кожного і кожну.  

Із Вашої відповіді робимо висновок, що у Вас тренуються і дівчата.

Так. Коли з’явилася така пропозиція, певний час обмірковував, чи варто так експериментувати. Вирішив підтримати їх бажання займатися боксом, до того ж і я набуваю нового цікавого досвіду. Цього року 16-річна Валерія Литовченко завоювала бронзу на Чемпіонаті України, інші дівчатка теж досить перспективні.  

Хочу спитати про навчальні бої між учнями. Як Ви навчаєте перебороти жалість і вдарити товариша? Які психологічні бар’єри доводиться долати вихованцям?

Такий бар’єр – неготовність ударити – присутній практично у всіх. Зазначу, що відпрацювання у парах у нас відбувається тричі на тиждень. І дуже часто трапляються ситуації, коли я кажу дитині: «Бий!», а вона не може переступити через себе і завдати удару, навіть якщо це є частиною тренування. На подолання цього психологічного бар’єру потрібен час. Намагаюся пояснювати, що вони не зроблять товаришу боляче, адже бій контрольований, що це удари не заради ударів, а заради навчання і професійного зростання. Водночас потрібно донести до дітей усвідомлення того, що бокс –  жорсткий і травматичний вид спорту, у ньому часто буває боляче. Треба бути готовим до болю, програшу, виснажливих тренувань.

Психологічна підтримка боксерів лежить на плечах тренерів. Я усвідомлюю її важливість і докладаю багато зусиль для розвитку характеру моїх вихованців. Вони повинні чітко усвідомлювати: у спорті перемагають лише сильні фізично і психологічно. 

Ваш вихованець Шакитко Богдан став чемпіоном України з боксу серед юнаків. Такого рівня досягнув Ваш перший вихованець?

Так, поки що перший. Богдан – фіналіст двох чемпіонатів України. Влітку цього року посів друге місце, а вже восени став чемпіоном України. Його супротивником у фіналі був переможець Всесвітньої гімназіади у Ріо-де-Жанейро.

Боксом Богдан займається років п’ять. Перший його тренер Панько Сергій дуже багато зробив для становлення Богдана як спортсмена. Коли йому довелося на певний час він припинити тренерську діяльність, Богдан перейшов до мене і залишився у моїй команді. На той час він був малим, потенціал перспективного боксера у нього виявлявся поступово. Головним у характері Богдана є цілеспрямованість, бажання розвиватися і перемагати. Побачивши це, я почав возити його на змагання різного рівня, десь він вигравав, десь програвав. Богдан дуже важко сприймав програші, плакав після невдалих боїв. І коли я зараз йому про це нагадую, то він сміється, адже знає із власного досвіду: щоб стати справжнім спортсменом, потрібно пережити поразки… І через деякий час його сила волі у досягненні мети почала давати результати.

Важливою для спортсменів є участь у тренувальних зборах. Це дає можливість побути в атмосфері професійної підготовки до змагань, поспілкуватися з однолітками, взяти участь у тренуваннях кваліфікованих старших тренерів і провести спаринги із кращими боксерами України.

Після участі у першому для них тренувальному зборі Богдан та інший перспективний боксер Артем Андрійченко відразу ж професійно і психологічно виросли. Через 4 дні після цих зборів ми поїхали на чемпіонат області і виграли його, потім поїхали на Всеукраїнський турнір, де Богдан виборов перше місце, а Артем – третє. Тоді ж вони виконали й норматив кандидатів у майстри спорту. 

Після цього знову була участь у кількох турнірах, а цієї осені на Чемпіонаті України троє моїх вихованців показали дуже гарні результати: Богдан посів перше місце, Сергій Опанасенко – третє, а Артем – п’яте.  

Ми розуміємо, що досягненню високих результатів спортсмена сприяють підтримка і допомога інших людей. Що Ви скажете про це?

Звичайно, спорт – це колективна справа. На першому місці, звичайно ж, батьки. Без їх моральної і фінансової підтримки дитина займатися не зможе. Діти повинні відчувати, що батьки підтримують їх у цьому захопленні і будуть завжди поруч. Але, крім цього, юні боксери потребують спортивного харчування, спеціального одягу й екіпіровки, і батьки мають це забезпечити.

Участь у всіх зборах і змаганнях забезпечується власним коштом – це вступний внесок, дорога, проживання тощо. Це досить значні суми, і у батьків спортсменів немає можливості оплачувати усі витрати. У цьому питанні нам дуже допомагає міська влада. Скільки разів я просив кошти для підтримки участі моїх вихованців на чемпіонатах і турнірах, на проходження зборів – жодного разу не отримав відмови. Я вдячний міській владі за те, що вона розуміє: без фінансової підтримки спортсменів жодного ефективного результату не буде. І хочу зазначити, що ми ж не гарантували перемоги, адже на змагання їхали звичайні нетитуловані вихованці. Я радий, що ці гроші не пішли на вітер і  ніжинські боксери показують результати, якими наше місто може пишатися. 

Мрієте повернутися у великий спорт чи викладання уже на першому місці?

Настільки захопився тренуванням молоді, що іншого шляху для себе вже не бачу і у великий спорт повертатися не планую. Але постійно тренуюся, намагаюся тримати себе у гарній фізичній формі, адже маю бути прикладом для вихованців. Вони будуть підтримувати спортивну славу Ніжина, а я допомагатиму їм у цьому.