"Місія українських митців – зберегти національне мистецтво для прийдешніх поколінь", - Шумська Людмила Юріївна, заслужений діяч мистецтв України, хорова диригентка, організаторка хору «Світич»

Ледь помітний рух руки диригента – і хоровий колектив зачаровує нас неймовірним сплетінням і красою голосів, майстерністю виконання творів. Ця вдавана легкість залишає глибоке враження у слухача, адже всі розуміємо, що за умінням організувати хор і гідно презентувати його стоять роки кропіткої праці.

Хорова диригентка, організаторка хору «Світич», завідувачка кафедри вокально-хорової майстерності НДУ ім. М. Гоголя, професорка кафедри оркестрового диригування та інструментознавства Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, заслужений діяч мистецтв України… Повний перелік творчих і професійних здобутків нашої сьогоднішньої героїні займе ще кілька рядків тексту. Знайомтесь, обличчя громади Ніжина – Шумська Людмила Юріївна.

– Музика – мій шлях у житті, вона мене обрала і веде за собою. Хист до музичної творчості у мене вроджений, тому я навіть не уявляла себе поза мистецтвом. Моя мама не мала музичної освіти, але була обдарована академічним голосом і на слух віртуозно відтворювала  почуті по радіо оперні арії. Також пам’ятаю, як я, п’ятирічна дівчинка, диригувала хором, який складався з ляльок, зайчика і ведмедика, – із посмішкою згадує Людмила Юріївна.

Мала батьківщина пані Людмили – Черкащина, край давніх культурних традицій, оповитий славою козаків і духом Кобзаря. Дуже рано почала навчатися гри на скрипці.

– Наша родина мала талановитого сусіда-скрипаля, який погодився давати мені уроки. Цей інструмент розвиває абсолютний слух, що є обов’язковою умовою професійної кар’єри хорового диригента. Тож я ще й скрипалька, – розповідає Людмила Юріївна.

У 13 років у пані Людмили відкрився академічний голос, розкішне лірико-драматичне сопрано. Вона мріяла про кар’єру співачки та навчання в   Черкаському музичному училищі. Але в училищі не було вокального відділу, тому вступила на диригентсько-хоровий.     

– Навчатися мені було легко. Складалося враження, що все, чого нас навчають, я знаю і вмію від народження. Вокал – жодних проблем, гра на фортепіано – я сіла і відразу почала грати, з теоретичними предметами не було жодних труднощів. Не полишала мрію про вокальну освіту та їздила до Києва на консультації з вокалу до легендарної співачки – народної артистки України Діани Петриненко. Але доля розпорядилася по-іншому, коли до нашого училища завітала делегація професорів Київської консерваторії. Її очолював завідувач кафедри хорового диригування, професор Левко Венедиктов, на той час – головний хормейстер Національної опери України. Комісія, до складу якої також входив славетний диригент, професор Михайло Канерштейн, шукала таланти по всій Україні, і я, тоді ще студентка третього курсу, була єдиною претенденткою на прослуховування, – згадує Людмила Юріївна.  

Члени комісії одностайно рекомендували обдаровану студентку до вступу до їх закладу.

– Через рік, закінчивши з відзнакою училище, я поїхала до Києва. На той час абітурієнти консерваторії мали скласти дев’ять екзаменів! Якщо сім оцінювалися на «відмінно», решта скасовувалися. Ані на мить не сумніваючись у собі, я всі сім екзаменів склала на «відмінно» і стала студенткою диригентського факультету Київської консерваторії – найпрестижнішого музичного вишу України, – розповідає пані Людмила. – Роки навчання у класі народного артиста України, академіка Академії мистецтв України, професора О. С. Тимошенка, який створив авторську диригентську школу, заклали підвалини мого наступного творчого життя. Саме він сформував мене як професіонала, як майстра, допоміг визначитися у професійному виборі, підтримував мене усе життя, був порадником і колегою».

Закінчивши консерваторію (звичайно ж, із відзнакою), місцем роботи обрала Ніжинський педагогічний інститут імені Миколи Гоголя. Викладання у виші, навчання в аспірантурі, зустріч із майбутнім чоловіком… До Києва вже не хотілося повертатися.

– У Ніжині я відчуваю творчу свободу і сили працювати. Наше місто дійсно покрите Божою благодаттю, адже для такої невеликої території кількість церков і соборів захмарна. Ця атмосфера духовності сприяє розквіту культури й мистецьких талантів. Тому не випадково наше місто стало стартовим професійним майданчиком для багатьох видатних митців, народних та заслужених артистів, професорів, які прославили його своєю творчістю, – це Микола Кондратюк, Микола Давидов, Віктор Іконник, Марія Бровченко, Микола Шумський, Володимир Дорохін, Людмила Костенко, Микола Буравський, Алла Хоменко, Любов Дорохіна, Микола Борщ, Сергій Голуб та багато інших.  А скільки у нас танцювальних і хорових колективів, навчальних закладів мистецького спрямування, шкіл, гуртків, – ділиться думками пані Людмила.

Вона пройшла тривалий шлях фахового становлення і нині посідає чільне місце в когорті знаних хормейстерів України. Починала з дівочого хору «Ave vіta», далі – жіноча капела «Калинонька». Але постійно відчувала обмеженість можливостей лише жіночого співу у засобах, у тембровій палітрі. Обмірковуючи подальші дії і плани, пані Людмила звернула увагу на хор своєї колеги – нині заслуженого діяча мистецтв України, професорки Людмили Костенко. Її стиль роботи і творчий неспокій подобалися пані Людмилі, і вона запропонувала об’єднати їхні хорові колективи в один мішаний хор. Це доленосне рішення вони ухвалили 1993 року. Багаторічний тандем двох Людмил – справжній життєвий і мистецький феномен, який завжди привертав увагу як колег по диригентському цеху, так і поціновувачів хорового мистецтва своєю успішною творчістю. Їхнє дітище – це унікальна хорова майстерня «Світич», на чолі якого вони багато років поспіль прославляють Ніжин, рідний Гоголівський університет, зберігають глибинні музичні  традиції Сіверщини та національні духовні цінності.  

Цього року створений ними Молодіжний хор «Світич» святкує своє 30-річчя. Він лауреат понад 90 міжнародних конкурсів, має у своєму доробку понад 80 записів у фонд Українського радіо і за кількістю творчих перемог по праву вважається абсолютним лідером у царині університетського хорового руху України. Цей колектив міжнародного рівня гідно представляє місто Ніжин й український культурний продукт вітчизняній та іноземній публіці. Студенти класу професорки Людмили Юріївни Шумської неодноразово ставали переможцями багатьох конкурсів диригентського мистецтва. Також пані Людмила займається активною музично-просвітницькою діяльністю, є автором двох потужних мистецьких проєктів: «НІЖИН-МУЗ-ФЕСТ» і Всеукраїнського юніорського конкурсу музично-виконавської майстерності імені академіка О. С. Тимошенка.

– Я пишаюся своїми студентами, маю багато творчих ідей і сил для їх реалізації. Колись дуже давно мій учитель, ректор Київської консерваторії академік О. С. Тимошенко допоміг мені усвідомити себе саме як українського митця, українського диригента. Тому мій обов’язок як митця – гідно презентувати наше національне мистецтво в Україні і за її межами. Намагаюся донести це усвідомлення і своїм студентам. Упевнена, що важливою складовою нашої загальної перемоги над ворогом є перемога на культурному фронті. І тут ми у перших лавах. Наші захисники й захисниці самовіддано боронять нашу незалежність, свободу, територіальну цілісність, а ми, митці, маємо щоденною працею зберігати для прийдешніх поколінь нашу культуру, мову, мистецтво, бо саме вони є показниками нашої національної ідентичності й самобутності українського народу, – резюмує наша гостя.