Головна
Мисткиня Євгенія Липовецька – про експерименти у творчості і мистецтво під час війни, про плани на майбутнє і джерела натхнення

Мисткиня Євгенія Липовецька – про експерименти у творчості і мистецтво під час війни, про плани на майбутнє і джерела натхнення

Наша гостя Євгенія Липовецька – талановита мисткиня образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, членкиня Національної спілки художників України, гідна представниця #Обличчя_громади_Ніжина. Розмовляємо про експерименти у творчості і мистецтво під час війни, про плани на майбутнє і джерела натхнення.

Сьогодні маємо нове поняття - «культурний фронт». Як він воює і допомагає українцям?

Війна – порушення не тільки державних кордонів. Сучасна українська культура не може існувати поза контекстом війни. Наші митці нині творять із подвійним запалом і злістю, адже творчий процес відбувається під ракетні обстріли на імпровізованих сценах, у майстернях-бомбосховищах. З початку війни я долучалася до багатьох арт-проєктів, де проводила майстер-класи для ветеранів, волонтерів, студентів. І я бачу, як люди на кілька годин емоційно поринають в інший світ, це та діяльність, яка на психологічному рівні дійсно відволікає і заспокоює. Мистецтво не може в прямому сенсі стримати ворога. Але воно, безперечно, має іншу силу…

Живопис, ручне ткацтво (гобелен), витинанка, пісочна анімація, кераміка, іконопис, графічний дизайн, фотографія… Чим із усієї палітри подобається займатися найбільше?

Ткацтво гобеленів. Кожен з них – це моя авторська картина. Я дуже люблю експериментувати у творчості, тож і гобелен часто поєдную з деревом, керамікою, дзеркалами тощо, створюючи інтер’єрні панно.

Ткацтво у моє життя прийшло дуже неочікувано. З ним я познайомилась під час навчання у Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка. Це був предмет за вибором, який викладав Бабенко Олександр Олексійович – художник декоративного мистецтва, заслужений майстер народної творчості України. Відтоді завдяки Олександру Олексійовичу захоплення килимарством та гобеленом стало невід’ємною частиною моєї творчості. Саме за мотивами його творчості я створила дві дипломні роботи: «Місячне сяйво» (2012 р.) та «Мрії мої – птахи» (2013 р.).

І на першій персональній виставці вже експонувалися гобелени…

Закінчивши університет, повернулася до рідного Ніжина. 2013 рік став відліком моєї роботи в Ніжинському фаховому коледжі культури і мистецтв ім. М. Заньковецької вже як викладачки. В коледжі я викладала рисунок, комп’ютерну графіку, кераміку та найбільш поширені техніки декоративно-прикладного мистецтва: витинанку, вишивку, батик. Згодом започаткувала і курс ручного ткацтва.

Намагаючись передати студентам свої знання й уміння та прищепити любов до творчості й мистецтва, я продовжувала вдосконалюватися в творчості, брала участь у багатьох колективних міських, обласних та всеукраїнських виставках. За цей час було напрацьовано чимало творчих робіт. Так у 2015 році виникла ідея організувати саме персональну виставку. На ній, крім живопису, були представлені ручне ткацтво і текстильна композиція. Експонувалося багато робіт, повна зала відвідувачів… Мені, мабуть, це сподобалося, і так розпочалася активна творча й виставкова діяльність. Наразі маю вже більше 10 персональних виставок. Вони презентувались і в Україні (Ніжин, Чернігів, Київ), і за кордоном: у Польщі, Туреччині, Литві, Румунії.

Що потрібно для творчості?

У першу чергу натхнення… Я дуже люблю писати пейзажі. І природа дозволяє це робити у теплу пору року. Тоді всі квіти мої… Приїхати у ліс на відпочинок – це не про мене. Для мене природа – джерело творчості і можливість працювати на пленері. Мої друзі про це знають, і кожен проводить цей час у своє задоволення.

А в осінньо-зимовий період я більше займаюся ткацтвом. Коли вдома затишно, нитки у руках дають додаткове тепло... Дуже люблю читати, але не завжди маю на це час. Тому останнім часом більшість книжок я прослуховую під час роботи. Я вмикаю аудіокнигу, тчу – і поринаю в інший світ. Люблю працювати вночі, мабуть, тиша мене надихає.

Згадалася весна 2022 року, коли ворог стояв під Ніжином. Вдень ми з друзями волонтерили, а вечорами, заклеївши вікна, з подругою ткали гобелени. А ще навесні 2022 року в майстернях коледжу за зачиненими вікнами ми зі студентами робили дипломні роботи і всупереч усьому зробили гарну серію дипломних робіт!

Як виникають ідеї для виставок?

Досить спонтанно… У творчості мені не цікаво обмежуватися чимось одним. Я завжди шукаю нові сюжети і прагну до розширення своїх технічних можливостей. Саме нові техніки в моїй творчості і серії робіт надихають на презентації персональних виставок. Організація виставки вимагає зібраності і величезного життєвого ресурсу, після кожної виставки потрібен час для відновлення. Звичайно у мене не буває дуже тривалих перерв у роботі. Кілька тижнів без творчої праці – і душа відчуває дискомфорт, невдоволення. Я щаслива, що прожитий час залишається у моїх творах. Створюючи їх, я думаю насамперед про те, щоби мені вдалося передати свій задум.

Витинанка у виконанні ніжинської майстрині: від традицій до сучасних інтер’єрів

Викладаючи курс витинанки студентам коледжу, шукала можливості зацікавити їх і показати багатогранність мереживного мистецтва. Так виникла ідея створити серію нетрадиційних банерних інтер’єрних витинанок. І нам це вдалося. Ми зі студентами натхненно працювали й у підсумку презентували не просто творчі роботи а власне проєкт, який потім експонувався не лише в стінах коледжу, а й в інших містах.

Працюючи в Київському столичному університеті імені Бориса Грінченка, зі студентами спеціальності «Цифрове етномистецтво» повторила цей досвід – і на студентський фестиваль ми представили п’ять монументальних витинанок. Далі вони поїхали експонуватися до Туреччини, Польщі і продовжують свою подорож у Європі…

Це й надихнуло мене на створення серії інтер’єрних витинанок, в якій, окрім традиційних паперових виробів із підкладами, представила роботи цифрового друку моїх витинанок на пластику. Це був експеримент, поєднання декоративного і цифрового виробу. Основна мета цього проєкту витинанок, створених за допомогою сучасних технологій, – привернути увагу молоді, митців, дизайнерів до творчих можливостей декоративно-прикладного мистецтва і наповнити ним сучасне середовище. Тепер уже маю мрію всі свої ескізи адаптувати для такого друку. Також 2024 року в Ніжині й Прилуках експонувалася моя виставка-проєкт витинанок «Сонце дає життя». Зараз вона триває в Києві.

Куди розлетілися Ваші роботи?

США, Велика Британія, країни Європи… Завдяки цьому в мене багато друзів-іноземців. Я й сама дуже люблю подорожувати, адже відвідини нових країн – це яскраві враження та емоції, які конче необхідні творчій людині. А ще це можливість бачити та пізнати мистецтво інших народностей.

Ви – авторка мініскульптури «Відкрий Ніжин», яка нещодавно з’явилася на Гоголівській.

Управління культури і туризму Ніжинської міської ради до 400-річчя надання Магдебурзького права Ніжину ініціювало створення мистецького проєкту «Відкрий Ніжин». В основі ідеї мініскульптури зображена знакова форма, яка поєднує у собі образи головної брами та ключа від міста. Ключ і відкрита брама – це символ історії, перемоги культури над часом і обставинами, це наш шлях до Європи, який започаткований у 1625 році. До створення проєкту долучилася Катерина Борисова, яка працювала над 3D-моделюванням, а Сергій Горобець, скульптор із Богуслава, виготовив цю скульптуру.

Маємо мрію, що серія мініатюр на Гоголівській продовжиться: об’ємні фігури символу міста Георгія Змієборця, ніжинського магістрату, персонажів творів Гоголя... Але це буде у мирному майбутньому. Тож «Відкрий Ніжин» – перший крок з реалізації цієї ідеї.

Крім творчої діяльності, Євгенія працює головним спеціалістом управління культури і туризму Ніжинської міської ради. Нещодавно її обрали головою ГО «Ніжинське міське товариство греків імені братів Зосимів»

Наше управління – це колектив активних однодумців. Культура – багатопланове явище, і кожен з нас знаходить свою напрям в нашій спільній діяльності. А робота у міському товаристві греків – це цікавий досвід, який передбачає організаторські моменти, активний рух на відновлення контактів з грецькими товариствами України. На жаль, Маріуполь, осередок Федерації грецьких товариств України, на сьогодні перебуває в окупації, тож Федерація нині налагоджує свою роботу вже в Києві.

Історія Ніжина дуже тісно пов’язана з Грецією. За архівними даними, перший грек до нашого міста приїхав у 1672 році, а з кінця XVII ст. грецька колонія в у Ніжині стала чи не найбільшою в Україні. І зараз наше місто є перспективним у плані співпраці з Федерацією.

_______________________________

А ще Євгенія…

Народилася в місті Ніжині.
З 2004 по 2008 рік навчалася у Ніжинському училищі культури і мистецтв імені Марії Заньковецької за спеціальністю «Декоративно-прикладне мистецтво».
Мистецтвом олійного живопису та ручним ткацтвом захопилася під час навчання в Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г.Короленка, де навчалася у 2008-2013 роках за спеціальністю «Образотворче мистецтво».
Із 2013 року працювала в КЗ «Ніжинський коледж культури і мистецтв імені Марії Заньковецької», викладала студентам спеціалізацію «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація», навчальні дисципліни – комп'ютерну графіку, малюнок, скульптуру та різні техніки декоративно-прикладного мистецтва: вишивку, гобелен, батик, витинанку. З 2018 року була головою циклової комісії цієї спеціалізації.
У 2014-2016 роках навчалась у Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука за спеціальністю «Монументально-декоративний живопис».
3 2017 по 2021 рік навчалась в аспірантурі факультету «Психологія та соціальна робота» Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.
Цього ж року вступила до Національної спілки художників України.
За вагомий внесок у розвиток національного українського мистецтва ім'я Євгенії Липовецької у 2017 році вписано до книги «Україна. Європа. Світ. Українці – великий європейський народ. Золотий фонд нації».