Народний аматорський театр при Ніжинському міському будинку культури - наш гість у Міжнародний день театру

27 березня ми відзначали Міжнародний день театру. У нас він звучить голосами молоді – керівниці й учасників народного аматорського театру при Ніжинському міському будинку культури. У рубриці #Обличчя_громади_Ніжина – цікава розмова з дівчатами і юнаками, які шукають себе, долають страхи, відкривають нові можливості і підтримують одне одного.

Театр – це магічне місце, де реальність зустрічається з мрією. А наш народний аматорський театр став для ніжинської молоді ще й простором підтримки, розвитку і сміливості показати себе на сцені. Його історія розпочалася ще у 1954 році, але нині він переживає нове дихання – молоде, енергійне, творче. Сьогодні театр помітно «помолодшав»: більшість учасників – школярі та студенти віком 15-19 років. Загалом у колективі близько двадцяти людей, із яких десятеро – постійний склад, ті самі провідні актори, з якими ведеться основна робота над виставами. Колектив постійно оновлюється: молодь закінчує навчання і виїжджає, але на їхнє місце приходять нові, мотивовані й закохані в сцену.

Вже третій рік театр очолює Світлана Максименко. У колективі вона створила творчу й затишну атмосферу, її підхід до роботи поєднує професіоналізм та індивідуальний підхід.

«Я корінна ніжинка. З дитинства я цікавилася саме театральним мистецтвом – мене захоплювали сцена, перевтілення акторів, атмосфера вистав і жива емоція, яка народжується тут і зараз. Тому я й обрала режисерську спеціальність, вступивши до Ніжинського училища (зараз це коледж) культури і мистецтв. Це дало мені можливість не просто бути частиною театру, а створювати власний світ на сцені, передавати ідеї, емоції й сенси через постановки», – розповідає Світлана Максименко.

Вона не лише режисерка, а й драматург: «Я пишу п’єси. Нещодавно вийшла друком моя перша книга «Наш час ще не настав» – три мої п’єси. Усі роботи, які ми ставимо у Будинку культури, – це мої авторські проєкти. Я підлаштовую тексти під кожного актора, змінюю їх за мотивами, щоб вони відповідали його можливостям та характерам».

За її словами, робота «за мотивами» дозволяє адаптувати класичні твори до сучасних умов і конкретно її театральної трупи: «Нашою першою спільною роботою стала вистава «На перші гулі» за мотивами комедії Степана Васильченка. Прем’єра відбулася минулого року, а зараз ми вирішили її осучаснити – додати нових сенсів, живої мови та більше ролей для акторів».

Світлана Максименко підкреслює важливість командної роботи: «Ми разом обговорюємо важливі питання, підходимо разом до вибору репертуару, радимося з акторами».

Як проходять репетиції?

«Наші учасники – школярі і студенти, тому ми плануємо репетиції так, щоб поєднувати навчання і сцену. Спочатку опрацьовуємо ролі по діалогах, потім робимо парні репетиції, а вже потім – загальні. На підготовку однієї п’єси нам потрібно до пів року роботи».

Особлива увага на репетиціях приділяється голосу і сценічній мові: актори вчаться говорити так, щоб їх було чути навіть у найвіддаленіших куточках зали – без крику, але впевнено і чітко.

А найголовніше – цей театр відкритий для всіх: «Ми завжди чекаємо нових учасників, незалежно від віку і професії. Кожен з вас отримає шанс знайти себе і розкритися на сцені».

Дійсно, саме у цьому театрі розпочалося багато нових історій юнаків і дівчат, котрі завдяки сцені відкрили свої можливості й таланти.

Послухаймо їх.

Саша Чорненко: «Виступати люблю з дитинства, граю на фортепіано та співаю. Я  планувала пов’язати своє життя з акторською діяльністю, і саме тоді доля ніби почула мене. Після виступу на творчому вечорі Світлана Юріївна запропонувала приєднатися до театру. Тепер я більше розумію, що таке репетиції, примірки костюмів, останній прогін перед виставою... І це зовсім не лякає – навпаки, показує всі аспекти професії.

У театрі ми навчаємося ораторського мистецтва, вміння правильно комунікувати. Також навчаємося аналізувати помилки під час виступів і працювати над їх усуненням: як правильно обирати напрям погляду, що робити, якщо забув слова чи рухи на сцені. Ми вчимося імпровізувати, розвиваємо дикцію та впевненість».

Аліна Буряк: «Я йшла у театр для виступу лише на одному концерті, але залишилася і відразу ж отримала головну роль у виставі. У квітні рік, як я граю в театрі. До нас приходить різна за характером молодь, яка спершу може бути трохи скута, але з кожною репетицією все більше вливається в колектив. І заняття у театрі змінюють на краще спілкування у повсякденному житті».

Лісовець Артур: «Я потрапив до театру нещодавно, у кінці 2025 року. І вже відчув, що стало менше страху перед публікою. Я наче пройшов ораторський тренінг, виступати стало набагато легше. Раніше будь-який виступ викликав значне хвилювання, а зараз – це задоволення».

Подруги Ангеліна Ступак і Настя Бабич згадують, як випадково зустріли керівницю в магазині: «Ми йшли втомлені з гуртка, тож зайшли в АТБ купити булочки. І там до нас підійшла Світлана Юріївна зі словами: «Я вас запрошую грати в театрі». Ми були ошелешені, але погодилися. Думали – на одну виставу, але ми тут вже більше року. Нам дуже подобається цим займатися. До того ж акторські навички дуже допомагають у повсякденному житті: ти перестаєш боятися висловлювати свої думки і не хвилюєшся, що тебе засудять, бо вже працюєш на сцені».

Красножон Саша: «Я завжди любила виступати на сцені у садочку і школі, мені подобалося смішити людей. Тому коли дізналася від знайомих про аматорський театр, то  вирішила стати його учасницею. І навіть зачинені двері Будинку культури, які я помилково вибрала, не зупинили мене. Зараз я розумію, що репетиції, примірка костюмів та останні прогони перед виступами – це реальне життя акторів, яке перевіряє на профпридатність».

Вовченко Тимофій: «Я ніколи не думав, що стану актором. Але після участі в молодіжній раді та організації творчих заходів мене запросили в аматорський театр. Це змінило мій світогляд: від зацікавленості політикою я перейшов до творчих професій і навіть почав грати на гітарі».

Смолінська Яна: «Я тут лише чотири місяці. Потрапила завдяки рекламі в інтернеті та підтримці подруги. Мені дуже подобається давати емоції людям, перша репетиція була дуже теплою, всі були привітні – і тому я залишилася».

Як бачимо, народний аматорський театр при Ніжинському міському будинку культури залишається місцем, де народжується творчість, формується особистість і оживає культура нашого міста.

Сьогодні ж його історія продовжується завдяки людям, закоханим у цю справу, – натхненній керівниці, яка вміє запалити ідеєю, і молоді, що не боїться пробувати й помилятися. Тож поки у Ніжині є такі люди, народний аматорський театр даруватиме глядачам яскраві емоції від своїх виступів.