Козир Олександр Олександрович

Народився 27 серпня .2002 р. у м. Ніжин.
Навчався у ЗОШ № 15, потім – у Ніжинському обласному педагогічному ліцеї в класі іноземної філології.
2019–2023 рр. – навчання в Київському національному лінгвістичному університеті на факультеті східної та слов’янської філології за освітньою програмою «Турецька мова і література та переклад, друга східна мова, західноєвропейська мова». Професійна кваліфікація: перекладач.
Із 2022 р. навчався на військовій кафедрі Військового інституту Київського національного університету ім. Т. Шевченка.
Грав на гітарі. Любив читати книжки. Обожнював тварин, особливо котів. Вже на війні у Бахмуті врятував чорне кошеня, яке назвав Василем. Смачно готував для сімʼї. Найулюбленіша кухня – грузинська. Обожнював подорожувати. На запитання «Як справи?» у будь-якій ситуації відповідав: «Краще ніж у всіх».
Під час повномасштабного вторгнення рф Олександр захищав Батьківщину у лавах 3-ї окремої штурмової бригади Збройних Сил України. Разом із побратимами мужньо виконував бойові завдання та сміливо йшов у бій.
За досягнення був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
«Сміливий, відважний, мужній і хоробрий, мав сталевий характер, жагу до справедливості і водночас був добрим, сором’язливим, емпатійним і люблячим. Мав грандіозні плани на майбутнє, але загинув з вірою у Перемогу. Патріот своєї країни!» – розповіла хрещена загиблого Ірина Венжега.
Із лютого 2023 р. вступив на службу за контрактом в Збройних Силах України. Із квітня 2023 р. воював у 3-й окремій штурмовій бригаді. В складі ОТУ «Соледар» брав участь у бойових діях на Бахмутському напрямку.
07 вересня 2023 р. «Студент» загинув під час виконання бойового завдання.
Поховали молодого воїна на Бортничанському кладовищі у Києві.
В Олександра залишилися батьки, бабуся, прабабуся, хрещені батьки, дядьки, двоюрідний брат, інші рідні, друзі та побратими.
На будівлі Ніжинського обласного педагогічного ліцею відкрито меморіальну дошку на його честь.